Somewhere Over Laredo

✈️Коли реальність - це пластиковий стаканчик з льодом, тісне крісло біля ілюмінатора і двадцять хвилин до посадки, голова вперто живе десь зовсім не тут. Де світиться пустеля, де річка шепоче під місяцем, де срібна пряжка на джинсах блищить у темряві трохи яскравіше за зірки. Ну так, не склалося. Ну так, не треба було взагалі починати. Але хто це все зупинить, якщо навіть на висоті тридцяти тисяч футів серце все ще лежить на березі Ріо, поруч з тим, хто вміло обіймав так, ніби завтра не обіцяли. Так і летимо - на захід, в небо, від себе, але трохи ближче до тих спогадів, що пахнуть пилом, шкірою і однією великою помилкою, яку досі трошки шкода.